У наші часи батьки часто задаються питанням: чи потрібна їх дитині консультація логопеда, але мало хто знає, що найбільш сприятливий період у плані розвитку мовлення малюка - 2-4 роки. Саме в цей час слід відвідувати логопеда планово-щорічно.  Це дозволить контролювати ситуацію і взятися за виправлення проблем відразу ж після їх виявлення.

Отже, в якому віці можна і потрібно звернутися до логопеда.

До 1-го року дитина не «гулить», не «лепече» і не вимовляє склади, які повторюються: «баба, мама, дядя» і т.п. Варто відразу ж обстежити дитину комплексно. Спочатку звернутися до ЛОР-лікаря, щоб унеможливити глухоту, потім до невропатолога і вже після цього, якщо два лікарі нічого не виявили, варто показати дитину логопеду. При логопедичній проблемі таке раннє звернення допоможе її вирішити швидко і правильно.

До 2-х років у дитини відсутнє мовлення, або словник дитини становить не більше 10 слів, зовсім немає фраз. Кваліфікований логопед в цьому випадку вміє стимулювати появу мовлення у дітей.

До 3-х років дитина замінює один звук іншим (наприклад «т» на «к»); говорить незрозумілою для оточення, своєю мовою;  мовчить, але все розуміє; розмовляє гірше однолітків; не використовує питання: «чому?», «навіщо?» і т.п.

Дитина 4-х років не вимовляє п'ять і більше звуків; мовлення малюка змазане, нечітке, невиразне; не може підтримати розмову, відповісти на прості питання; мовлення не розвивається - малюк розмовляє приблизно так само як і рік потому.

У 5 років нечітке мовлення; нестандартне (занадто м'яке або, навпаки, занадто тверде) вимовлення звуків; неправильна вимова більше ніж трьох звуків; гнусявість; шепелявість; бідний словниковий запас.

Дитина старше 6-и років не запам'ятовує вірші, не може переказати текст. Вимовляє нечітко навіть один звук; не вміє говорити розгорнутими реченнями;  відповідає на питання тільки односкладно;  не може скласти просту розповідь за картинкою.

 Зверніть увагу!

Вперше дитину потрібно показати логопеду у віці трьох років - не пізніше. Раніше, якщо є відхилення від норми.

Після трьох років і до школи рекомендується відвідувати логопеда щорічно (навіть якщо здається, що приводів для звернення немає) - так можна своєчасно виявити патологію і вжити заходів до її усунення.

Записуючись на прийом до логопеда перед школою, зробіть це раніше, щоб мати резерв часу для усунення проблем, якщо такі будуть виявлені.

Ніколи не «сюсюкайте» з дитиною – це уповільнює формування правильної вимови. Говоріть з ним так само, як і з дорослим - так малюк швидше і краще освоїть правильну вимову звуків, накопичить достатній багаж слів і навчиться правильно ним користуватися.

Не дратуйтеся, якщо малюк перепитує одне і те ж кілька разів - це йому необхідно для засвоєння основних законів мовлення. Якщо батьки дратуються, малюк може замкнутися в собі, що дасть початок аутичному синдрому.

Отже, логопед для дітей особливо потрібний у віці від трьох до семи років. Однак, якщо є якісь відхилення від норм або моменти, що турбують, краще з візитом не затягувати та звертатися до фахівця відразу, не чекаючи регламентованого віку.

Кваліфіковані спеціалісти Харківського Інклюзивно-ресурсного центру залюбки та безкоштовно надають консультації з приводу цієї теми.

Підготувала: вчитель-логопед Смаглюк Катерина Олександрівна.

____

КОРЕКЦІЙНІ ВПРАВИ ТА ІГРИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Вправи для розвитку моторики і уваги.

1. Вправа «Повтори за мною».

 Дитина повинна по інструкції:

а) протягнути руки вгору, вниз, направо, наліво (якщо не знає «направо», «наліво», то «на вікно», «на двері»);

б) показати витягнутою рукою на названий предмет (вікно, стіл, книга і т.д.);

в) намалювати крейдою (олівцем) круг (паличку, хрестик) вгорі, внизу, праворуч, ліворуч дошки (зошита).

2. Вправа «Який я сильний».

Вправа для пальців рук: розчепірити пальці, стиснути кулак – розтиснути; з стиснутого кулака по черзі випрямляти пальці.

3. Скачувати з пластиліну кульки, змійки, ланцюжки.

4. Вправа «Допоможи».

Перекладати дрібні предмети (кульки) із однієї коробки в іншу. Зібрати розсипані на підлозі дрібні предмети в коробку.

5. Вправа «Я майстер».

(для дітей 4-5 років, можно використовувати дерев’яну чи пластмасову голку)

 Проколювати товстою голкою дірочки в товстому папері.

6. Вправа «З’єднай».

Крейдою на дошці або олівцем на аркуші паперу ставлять дві крапки, дитина повинна пальцем провести лінію, що їх сполучає (крапки даються в різних напрямках) наприклад:

7. Вправа на рівновагу.

Дитина повинна:

а) пройти по накресленій лінії (пряма, круг, хвиляста);

б) пробігти по дошці, несучи який-небудь предмет.

Підготувала вчитель-дефектолог Бондар Оксана Михайлівна

_____________________________________________________________________________________________

Дуже часто трапляється, що у дитини виникають складності в опануванні усним мовленням. Потім, як наслідок, ці проблеми переростають у ще вагоміші, коли дитина переходить із дошкільного закладу до школи. Багато мовленнєвих порушень обумовлені серйозними патологічними чинниками, як вродженими, так і набутими, але особливу увагу хотілося б акцентувати на тих негативних складових, які батьки здатні, і мають подолати самостійно, аби допомогти своїй дитині.

Насамперед особливу увагу заслуговує мовленнєве середовище. Багато батьків помилково вважають, що малюк не потребує їхньої допомоги, що зайва увага до спілкування з дитиною ні до чого. Таким чином, ігноруючи особливості мовлення дитини, багато батьків власноруч позбавляють дитину дуже важливої складовою її розвитку.

Одним із найбільш згубних факторів є так зване «сюсюкання». Батьки досить часто, у пориві ніжних почуттів наслідують малюка, навмисне спотворюючи свою мову. Ступінь цих спотворень та їх варіації вкрай різноманітні, а тому можуть завдати шкоди багатьом компонентам мовленнєвої системи дитини. Окремо у цій ситуації слід виділити той факт, що своєю поведінкою батьки самі позбавляють свою дитину мотивації до опанування повноцінною мовою. Дитина швидко засвоює той факт, що батькам подобається таке спілкування і не поспішає щось виправляти у своїй вимові.

Часто батьки завдають серйозної шкоди мовленню дитини, ігноруючи «тривожні дзвіночки», які вказують на проблеми у розвитку. Іноді серед батьків існує думка, що дитина просто переросте патологію, що після певного віку все стане на свої місця. Таким чином, подібний стиль виховання гальмує мовленнєвий розвиток дитини. До того ж батьки втрачають певні періоди, коли патологію можна виправити набагато швидше і простіше, коли дитині потрібна лише допомога в опануванні матеріалом, а не серйозна корекційна робота.

Варто наголосити на небажанні батьків працювати над власними недосконалостями. Дуже поширені випадки, коли дитина, несвідомо, наслідуючи матір, спотворює певні звуки. Батьки зазвичай прибувають у повній впевненості, що цей дефект зумовлений генетично, передається з покоління до покоління і не поспішають його виправляти, але це не так.

Шкідливим фактором є і швидке, нерозбірливе мовлення дорослого. По-перше, у цій ситуації знову спрацьовує механізм наслідування, і діти несвідомо переймають якусь неохайність у спілкуванні. По-друге, у дитини виникають труднощі у засвоєнні складної звукової структури слів. Якщо дитина не може розібрати почуте, то й відтворити повноцінно вона це ніколи не зможе. По-третє, при швидкому і невиразному мовленні губляться закінчення слів, таким чином, страждає і граматичний лад мовлення, а саме: узгодження слів у реченні.

Так само, однією з основних проблем нашого часу є бідний мовленнєвий досвід дітей. Цей згубний фактор охоплює всі вікові групи дітей. Діти не привчені розмовляти, їм важко сформулювати свою думку, описати ситуацію. Буває, що батьки сильно вимотуються і втомлюються на роботі, внаслідок чого у них не залишається ні сили, ні часу на спілкування зі своєю дитиною.

Окремо варто виділити темпи розвитку технічного прогресу. Часто батькам простіше включити дитині телевізор, комп'ютер, ніж почитати або запитати, як пройшов її день.

Якщо підсумувати написане, можна виділити кілька основних правил, які допоможуть дитині у подоланні мовленнєвих дефектів і повноцінному становленні її мовлення. До цих правил варто віднести такі:

1. Правильне, грамотне та виразне мовлення дорослих.
2. Промовляння дій, називання предметів під час спілкування з дітьми раннього віку (накопичування пасивного словника).
3. Створення ситуацій, коли дитина в ранньому віці має висловити своє бажання словесно.
4. Чітке промовляння неправильно сказаних дитиною слів, акцентування уваги на правильному зразку.
5. Створення сприятливого мовленнєвого середовища, організація ігор, які провокують мовленнєву активність дітей.
6. Створення сприятливого клімату в сім'ї, що сприяє спілкуванню всіх членів сім'ї.
7. Організація вільного часу дитини за допомогою різних гуртків, секцій, спілкування з однолітками.
8. Своєчасне звернення за консультацією до фахівця, при відхиленнях у розвитку мовлення дитини.

Дотримання цих правил здатне суттєво покращити життя і дитині, і її батькам.

Підготувала: вчитель-логопед Смаглюк Катерина Олександрівна.

______________________________________________________________________

Особисті кордони. Звідки і як вони беруться?

Кордони – це не про заборони та покарання, не про відчуження та закритість, це – про взаємодію з людьми, з оточенням, з самим собою. Це про повагу до себе та інших.

Людину без особистих кордонів можна порівняти з автомобілем, який рухається дорогоюбез будь-яких сигналів. Він гальмує або хоче зробити поворот, але ніхто про це не знає. Через це виникає непорозуміння між учасниками руху. Кожен думає, що інші самі здогадаються про його наміри.

Діти, які не знають де закінчується межа їхніх особистих кордонів, схильні потрапляти в ситуації коли їх ображають однолітки, такі діти часто стають учасниками бійки (наприклад даючи «здачу»).

Дитина, яка усвідомлює власні кордони, замість того щоб дати здачу чітко та зрозуміло скаже чого хоче. Не нападе у відповідь, а позначить свою територію. Скаже: «мені це не подобається», «це моє, я не дозволяю тобі це брати» і т.п.

ОСОБИСТІ КОРДОНИ ВИБУДОВУЮТЬСЯ ВДОМА, БАТЬКАМИ.

Як це робити:

Людина яка усвідомлює власні кордони, може чітко та зрозуміло висловити світу чого вона хоче ічого не хоче за допомогою слів, не порушуючи інтереси інших. Вона також спокійно і з розумінням сприймає особисті межі інших людей.

Сформоване відчуття самоцінності – ось головні умови того, що у майбутньому кордони дитини будуть поважати.

Підготувала практичний психолог Коробова Анастасія Олегівна